?

Log in

Палеозаріум
20 most recent entries

Date:2016-10-05 01:12
Subject:У захист російського Прокоф'єва
Security:Public

Симфонічний концерт до 25-ліття незалежності України, організований диригентом Кирилом Карабицем і режисером Сергієм Проскурнею, пройшов з величезним успіхом і привернув увагу чисельних ЗМІ.

Щоправда обговорювали не стільки сам концерт, скільки.... братів Капранових, які напередодні концерту дещо неґречно висловились з приводу включення до програми творів російських авторів - Мусоргського, Чайковського і Прокоф'єва. Полемікою захопились настільки, що пан Проскурня навіть забувся оголосити  Сергія Прокоф'єва, а Чайковського охрестив Петром Ільковичем, аби ні в кого не виникло сумнівів, що він насправді наш - український. Але все по-порядку.

1. Концерт.
На наш погляд слід було би підкреслити кілька позитивних моментів:

  1. Просто неба на центральній площі нашої країни звучала якісна симфонічна музика. Чи можна було мріяти про таке років 5 тому? Навряд чи , бо ж "неформат"? А виявляється, що "Формат", ще й як.

  2. Поряд з відомими й апробованими творами, такими як увертюра до "Тараса Бульби" прозвучали зовсім маловідомі твори - симфонія Березовського, симфонічна увертюра Вербицького і той же таки "Заповіт" Прокоф'єва. Ризик? Можливо. Але, ці твори мали не менший успіх.

  3. Оркестр 25-річних. Дещо авантюрна ідея, але звучав оркестр злагоджено і яскраво. І завдяки майстерності диригента, і завдяки високому рівню підготовки наших музикантів - все-таки музична освіта у нас поки що на висоті. Отже, ідея себе виправдала.

2. Національність Прокоф'єва.

Окремі музиканти, поринувши з головою у полеміку з Капрановими вирішили оголосити Прокоф'єва українцем, аби ж ні в кого, не дай Боже, не виникло сумніву в тому, що Прокоф'єв має право звучати в Україні. Насправді музика Прокоф'єва вже давно завоювала право звучати в усьому світі і не потребує нашої адвокації, але міфи все-таки треба розвінчувати.

Отже, яким чином ми визначаємо національність? Критеріїв є декілька - походження, виховання й культурна приналежність, самоідентифікація, герб та прописка в паспорті. Спробуємо застосувати їх до Прокоф'єва.

Сергій Прокоф'єв у 1918Походження. У своїй автобіографії Прокоф'єв пише, що на 1/16 в ньому, ймовірно, тече шведська кров, і на 15/16 - російська. На жаль про українську - жодної інформації.

Виховання. Хоча Прокоф'єв і народився на теренах України, його батьки переїхали сюди лише в 1878 році з Росії за запрошенням власника маєтку - поміщика Сонцова, який також був росіянином. Отже навряд чи маленький Сергій міг отримати українське виховання від батьків, навряд чи він міг отримати й від односельчан. Принаймні серед яскравих спогадів, якими рясніє його автобіографія, ми не знайдемо жодного, що свідчив би про залучення маленького Прокоф'єва до співу українських пісень чи участі в українських обрядах. Навпаки, Прокоф'єв скаржиться на те, що в Сонцовці бракувало "інтелігентних сусідів".

Мова. Український народ належить до ґрона тих народів, які не тільки змогли виробити власну мову, але й написати нею численні літературні твори. Отже для українського народу мова є важливим ідентифікатором, і тут доречно буде  процитувати В. Даля, який писав "Хто якою мовою думає, той до того народу належить".

На жаль ми не маємо жодних свідчень про те, що Прокоф'єв послуговувався українською. Автобіографія, листування, замітки в журналах, камерно-вокальна та оперна музика - всюди російськомовні тексти. Навіть «Заповіт» в опері «Семен Котко» написано на російський переклад віршу Шевченка, виконаний Н.Тихоновим, а не оригінальний шевченківський текст.

Музика. Сама по собі музична мова є інтернаціональною, і може отримати національне забарвлення хіба в трьох випадках:
- якщо вона включає відмітні риси фольклору;
- якщо вона написана на тексти поетів нового часу;
- якщо вона супроводжується детальною програмою.
Навряд чи в музиці Прокоф'єва доцільно шукати український фольклор - фольклористом Прокоф'єв взагалі не був. Вокальна музика, як ми вже зазначили, написана виключно на російськомовні тексти. А щодо програми, поодинокі приклади звернення до України дійсно є - балет «на Дніпрі», хор «Золотий Донбас» і опера «Семен Котко», але й вони по-перше поступаються зверненням до суто російської тематики («Олександр Невський», «Війна і мир», обробки російських народних пісень op.106) і по-друге подають українські події в російсько-радянському баченні - борці за незалежність України виступають негативними героями, тоді як борці за радянську владу - позитивними. Отже і тут переконливих аргументів за Прокоф'єва-українця немає.

Місце проживання. Як відомо, Прокоф'єв прожив у Сонцовці лише свої перші 13 років, до вступу до Петербурзької консерваторії. У 1910 році після смерті батька сім'я Прокоф'євих покинула Сонцовку і з тих часів жити на Україну Прокоф'єв вже не повертався. Після Жовтневого перевороту Прокоф'єв жив за кордоном - у США і потім у Франції, а з 1936 - в СРСР, переважно у Москві, де й був похований.

Паспорт. На жаль паспорту Прокоф'єва ми не бачили. Так. Перепрошуємо. Не бачили. Лише здогадуємось, що він був "сєрпастим-молоткастим" і там могла бути графа "національність", і щось в ній мало бути написано. Якщо хтось бачив, будемо вдячні за скан.  До речі цікавий факт - 1918 року паспорт Прокоф'єву видав особисто Луначарський.

3. Чи доцільно виконувати твори росіян на святі Незалежності України?

Якщо говорити про концерт на Майдані 24 серпня 2016 року, то його програму склали твори (а) композиторів-українців і (б) композиторів - представників інших національностей, але про Україну.

На наш погляд останні твори звучать в подібній ситуації органічно якщо вони (а)  якісні і (б) це позитивна згадка про Україну.

Наприклад, у випадку «Мазепи» Ф. Ліста позитивність очевидна. Ференц Ліст поставився до нашого славетного гетьмана з неабияким співчуттям— ми чуємо в його поемі боротьбу, героїку і нарешті переможний фінал, не без романтичної ідеалізації, яка захоплює і просто спонукає слухача так само співчувати за нашого гетьмана. Симфонічна поема «Мазепа»— це безцінний подарунок угорського композитора Україні.


У випадку «Заповіту» Прокоф'єва ситуація складніша. Якщо говорити про оперу «Семен Котко» в цілому, тут представлення України негативне, бо позитивними героями виступають червоні негідники, на совісті яких подальший голодомор і репресії. Щоправда на відміну від Г. Майбороди, який в своїй опері «Арсенал» намагався очорнити петлюрівців усіма засобами музичної мови, Прокоф'єв до такої низості не опускався. Його музична мова взагалі не ставить оцінок— перекручення лишаються виключно на совісті лібретиста.


Безпосередньо ж «Заповіт», якщо його виконувати поза контекстом усієї опери, не містить посилань на червоногвардійців взагалі. І якщо виконувати «Заповіт» українською (адаптується дуже органічно, подякуємо К. Карабицю за адаптацію) він лише додає ще одну, своєрідну інтерпретацію Шевченківського тексту- позбавлену сентиментів чи емоційної екзальтованості. Смисловий акцент в прокоф'євській інтерпретації робиться не на боротьбу чи мрію про світле майбутнє, а радше на саму смерть— невідворотний для всіх відхід в небуття. Тому й мелодія «Заповіту» важко запам'ятовується, але лишає суворе враження і спонукає замислитися над вічним.


Звичайно, таку музику важко назвати святковою чи урочистою. Проте, й 25-річчя Незалежності ми відмічали на тлі війни на Донбасі, яка унесла життя вже кількох тисяч кращих синів України. Мабуть, саме тому публіка на Майдані слухала Прокоф'єва з такою увагою.


4. Чи доцільно оголошувати Прокоф'єва українцем?

Спокуса звичайно на тлі браку всесвітньовідомих українських композиторів - велика. Але все-таки не доцільно. Тому що:

1. Слід визнати, що геніями можуть бути не тільки українці. І поляки, і французи, і німці, і росіяни, і ще сотні націй - всі вони дарували світу геніальних митців.

2. Написано ж - "не вкради". Приписувати собі чужі заслуги - те саме, що красти. Прокоф'єва подарувала світу Росія, а не ми.

3. Спроба  пошити Прокоф'єва в українці нівелює унікальність української культури. Слід за Прокоф'євим в українці доведеться записати Осю Кобзона, Гаріка Кричевського і іже з ними. І тоді замість власної ніші в європейській мультикультурній сім'ї ми перетворимося на безлику пляму на глобусі, митці якої тільки й знають, що ганяються за кон'юктурою ринку.

Півтон Безвухий
Опубліковано о

post a comment



Date:2016-03-07 01:55
Subject:Троєщина: метро чи трамвай?
Security:Public

А тепер малюнки, які показують недоліки троєщинського трамвая у порівнянні з метро. На цьому малюнку - розрахунок приблизного часу в дорозі. Береться до уваги фактичний час руху Т4,5 до Троєщини-2 та інших видів транспорту.





А ось такий час дають приблизні розрахунки для Подільсько-Воскресенської лінії. Як бачимо, економія часу буде незначною для Подолу і Хрещатику (5 хвилин) , але більш відчутною для Вокзальної. Золотих воріт, Печерської (10-15 хвилин).





Read more...Collapse )

Вже багато років найактуальнішою проблемою пасажирських перевезень у столиці залишається відсутність зручного швидкісного сполучення житлового масиву Троєщина з правобережною частиною міста.
На підставі досліджень і розрахунків, виконаних у присвячених цій темі проектах і техніко-економічних обгрунтуваннях, чинним Генеральним планом Києва на період до 2020 року прийнята схема, що передбачає будівництво Подільсько-Вигурівської лінії метрополітену з пропуском її по Подільському мосту, в конструкціях якого закладені елементи станцій і ліній. У завершеному вигляді лінія повинна з’єднати Троєщину через центр міста з районом аеропорту Жуляни.

Траса лінії і вибір виду транспорту по ній прийняті у відповідності з усіма містобудівними нормами та вимогами на основі техніко-економічного порівняння кількох варіантів, у тому числі з використанням на даному напрямку трамвая, залізниці або автобусу. Лінія метрополітену покликана забезпечити доступ районів на півночі лівобережжя та південному заході правого берега до єдиної системи міського швидкісного сполучення та, завдяки кільком пересадочним вузлам на інші лінії, сприяти рівномірному розподілу навантажень по його мережі.

Спорудження Подільсько-Вигурівської лінії метрополітену є головним стратегічним завданням з розвитку транспортної системи міста на найближчі роки. Необхідна для цього проектна документація давно розроблена.

Є можливість втілювати у життя проект поетапно, пусковими комплексами, кожен з яких стане таким же значущим, як свого часу поява основних діючих ділянок метро, включаючи зв’язки по мостах «Метро» і Південному.

У першу чергу, після закінчення основних робіт з будівництва моста, передбачається завершити монтаж конструкцій метрополітену в його нижньому ярусі і ввести в дію дільницю між станцією «Райдужна», що розміститься в районі кінцевої зупинки «Троєщина-2» 4-го і 5-го трамвайних маршрутів, і станцією «Подільська», пересадочною на ст. «Тараса Шевченка» Куренівсько-Червоноармійської лінії. За допомогою трамвайних та автобусних маршрутів, що підвозитимуть пасажирів, це дозволить розпочати обслуговування метрополітеном районів Троєщина, Райдужний і Воскресенський. Згідно затвердженого проекту цей пусковий комплекс коштує 3,2 млрд грн., причому першочергові витрати можуть бути меншими, якщо відстрочити введення в дію деяких проміжних станцій.
Поки будівництво моста не дає можливості завершити монтаж конструкцій метрополітену, мешканці Троєщини мужньо його чекають, добираючись маршрутами наземного транспорту до найближчих станцій метрополітену крізь пробки по перевантаженим автотранспортом Московському мосту та вулицях лівого берега.

Але їх очікування можуть бути марними. В ЗМІ регулярно з’являються описи всіляких казкових рішень проблеми «швидкими і недорогими» тимчасовими заходами на противагу витратному метрополітену. Як відомо, скупий платить двічі, але це не зупиняє «новаторів», що мають і свої професійні інтереси. Складається враження, що хтось вкрай зацікавлений, якщо не в повній відмові від метрополітену, то в максимальному відстроченні його появи на даному напрямку.

Так, пару років тому жителів Троєщини обнадіяли вирішенням проблеми за рахунок електрички. Місто вклало чималі кошти в реконструкцію міського залізничного кільця, придбало поїзди, добудувало трамвайну лінію, організувало автобусні маршрути, і система запрацювала, але … з дуже низькою ефективністю (у 2013 році кільцевою електричкою перевезено менше 1% пасажирів міського транспорту). Як і варто було очікувати, використання залізниці стримується обмеженнями її пропускної здатності через одноколійність Петровського моста і завантаженість іншими видами перевезень. Тому інтервали руху поїздів кільцевих маршрутів досягають 45 хвилин. І все ж цей захід можна визнати корисним: хоч хтось отримав можливість зручної для себе поїздки.

Ще однією спробою загальмувати просування метро на Троєщину стала пропозиція авторів нового, позачергового, Генерального плану Києва про перенесення траси метро на масиві з вул. Бальзака (наземний варіант, передбачений проектом) на просп. Маяковського (варіант мілкого закладення). Вони без будь-яких розрахунків, «на око» вирішили, що «так буде краще». Ніякі доводи фахівців про те, що в цілому для жителів району, це не має сенсу (при кожному з варіантів приблизно половина його жителів виявляється в зонах пішохідної доступності станцій) не подіяли. Рішення практично прийнято, а це нові витрати на проектування лінії і депо метрополітену при вже наявних робочих проектах для варіанту по вул. Бальзака, збільшення мінімум вдвічі вартості будівництва, коштовні і болісні для просп. Маяковського та його жителів перекладки інженерних комунікацій з розрухою на період будівництва станцій відкритим способом, упущені можливості формування у станцій по вул. Бальзака сучасних суспільно-торговельних комплексів і, що найприкріше, ще кілька додаткових років відстрочки появи метро на масиві.

Але ця тема втрачає актуальність у зв’язку з новими ініціативами.

У ЗМІ повідомляється, що в КМДА та її департаменті архітектури зріє задум «швидкого і дешевого» вирішення проблеми транспортного обслуговування Троєщини шляхом будівництва тимчасової трамвайної лінії по Подільському мостовому переходу «по рейках для метро». Мовляв, поки у міста немає коштів на продовження розвитку метрополітену, можна по його рейках пустити міфічні 7-секційні трамвайні вагони і підвозити жителів району до однієї із станцій метро на Подолі. Для цього, правда, потрібно за кілька мільйонів гривень розробити техніко-економічне обгрунтування, а потім проектну документацію на трамвайні колії і станції, оплатити роботи по створенню спеціальних трамвайних вагонів, пройти експертизу проекту, затвердити його, на що потрібно близько двох років, і тільки після цього провести тендер на будівництво. І все для того, щоб отримати тимчасовий транспортний зв’язок з низькою швидкістю пересування і недостатньою провізної здатністю. Орієнтовна вартість трамваю за різними оцінками складе від 4,5 до 7 млрд. грн.

Реалізація цієї ідеї не дасть будь-якого істотного результату, крім тимчасової трудової зайнятості розробників та будівельників трамвайних об’єктів. Адже із введенням Подільського мостового переходу транспортне обслуговування Троєщини і так дещо покращиться за рахунок розвантаження Московського мосту і можливого пропуску пасажирських автобусів по новому Подільському. Якісне ж поліпшення ситуації можливе тільки за рахунок наближення до масиву зони впливу метрополітену, що забезпечить мінімізацію витрат часу на поїздки.

У Києві є кілька периферійних районів, що мають трамвай. Це пл. Шевченко і масиви, які тяжіють до неї, Борщагівка та Відрадний, та ж Троєщина з лініями по вулицях Закревського і Бальзака. Більшість маршрутів трамвая, тролейбуса і автобуса, що обслуговують ці райони, працюють на підвезення пасажирів до станцій метрополітену, як би далеко вони не були розташовані. На початку 80-х років минулого сторіччя у відсутність метрополітену терміново були побудовані трамвайні лінії на Оболонь, існуючі понині. Поневіряння мешканців молодого масиву в той період важко описати. Нові райони на півдні лівобережжя, де теж є трамвай, на щастя, уникнули цієї долі так як будівництво Південного моста та Сирецько-Печерської лінії метрополітену завдяки наполегливості містобудівників випередило масову житлову забудову.

На ілюстраціях до публікацій під девізом «трамвай по рейках для метро» проглядаються грандіозні плани ініціаторів трамвайної контрреволюції. Рейки їм бачаться на Виноградарі (мабуть, замість продовження Сирецько-Печерської лінії метрополітену), в тунелі під вул. Глибочицькою, вздовж вул. Жилянської, по бульв. Дружби Народів, мосту ім. Патона та інших напрямках. Вартість робіт, питання пропускної спроможності вулиць не коментуються.

Нещодавно реалізована реконструкція Борщагівської лінії швидкісного трамвая з втратою головної переваги первісного проекту — забезпеченні дійсно швидкісного руху за рахунок системи автоматизації регулювання руху, якої більше немає, ще один аргумент не на користь пропозицій прихильників цього виду транспорту в Київському виконанні. Вартість і якість проведеної «реконструкції» — тема окремого розслідування.

Наділі нам пропонують відмовитися від послідовного створення на основі метрополітену надійної транспортної системи, що гарантує вільне і комфортне переміщення пасажирів по місту, згорнути діяльність Київметробуду з безповоротною втратою унікального кадрового потенціалу і зайнятися відродженням трамвая.

Світовий досвід показує, що в найзначніших містах альтернативи формуванню транспортних систем на основі метрополітену на сьогоднішній день не існує. Його протяжність в розрахунку на 1 млн. жителів повинна досягати 40 — 50 км. Тоді час на підхід або проїзд до його станцій в будь-якій точці міста не перевищить 15 хвилин, а загальні витрати на пересування в один кінець однієї години, що є критерієм достатнього рівня транспортного обслуговування. У Києві маємо поки лише близько 20 км ліній метрополітену на 1 млн. жителів. Тому в столиці потрібно відповідно до чинного Генеральним планом на період до 2020 року послідовно і цілеспрямовано формувати повноцінну мережу метрополітену, найважливішим елементом якої є Подільсько-Вигурівська лінія. При цьому транспортна проблема Троєщини та інших районів лівого берега, а також міста в цілому буде остаточно вирішена.

post a comment



Date:2016-03-05 20:26
Subject:Пропозиція - швидкісний трамвай на Троєщину
Security:Public

Мав трохи вільного часу, щоб узяти в руки фломастер (я не працівник кпт/метробуд/кмда, тож можу собі це дозволити) і намалювати лінію Троєщинського швидкісного трамваю, як я її бачу в умовах, коли грошей на Подільсько-Воскресенську лінію нема, а подовження-модернізація МЕ адекватним чином виглядає не менш дорогим.

Отже:
КРОК 1 - добудуовуємо двоярусний Подільський міст. По верхньому ярусу прокладаємо колію. На правому березі завертаємо на Рибальський міст, влаштовуємо спуск на вул. В./Н. Вал і тягнемо до Контрактової площі. Т 4,5 відповідно продовжуємо до Контрактової із зупинками біля платформи "Троєщина-2", на Рибальському півострові і над (чи поблизу) перехрестя з Набережно-Хрещатицькою.

КРОК 2 - відновлюємо історичний трамвай №2 - Львівська площа - Вокзал і ставимо бюст Сансаничу на кінцевій зупинці. Хай червоніє.

КРОК 3 - риємо тонель між вул. В. Вал і Львівською площею. Приблизно вздовж Вознесенського. З'єднуємо і продовжуємо Т4 до Старовокзальної. (Т5 лишаємо до Контрактової, з Т2 можуть бути різні варіанти, навіть екстремальний - Троєщина-Борщагівка).

КРОК 4 - відкриваємо нарешті Львівську браму, один з виходів поруч з зупинкою трамвая.


Очікувані результати:

КРОК 1
Від Милославської до Контрактової трамвай повзтиме 30 хвилин, що приблизно на 10 хв швидше ніж А21+М2 вдень і на 20-9999 хв швидше ніж в години пік. На трамвай пересяде приблизно третина потоку Московського мосту, переважно та, яка живе ближче до Бальзака.

КРОК 2
Підвищується доступність Львівської площі.

КРОК 3
Трамвай повзтиме від Милославської до вокзалу 50 хвилин, що на 5-20 хв швидше існуючих варіантів. Трамваєм користуватиметься приблизно третина Троєщини: майже усе населення Бальзака і троєщинці, які працюють вздовж лінії ШТ.

КРОК 4
Трамвай додатково привабить тих, кого дістало щоденно товктися на переході "Театральна - Золоті Ворота".

Бюджет:
Значно дешевше ніж ПВЛ. Проблемним може бути тоннель під Вознесенським, але без тонелю все одно ніяк (сам узвіз надто крутий).

Крок 5 (опціональний). Якщо пропускна спроможність дозволятиме, можна додати розгалуження до Братиславської вздовж Стальського.

Крок 6 (фантастичний). У далекому світлому майбутньому наші правнуки можливо все ж захотять збудувати ПВЛ. Аби їм було легше, ділянку на Подільському і Рибальському мостах будуємо за вимогами траси метро.

post a comment



Date:2012-07-04 10:38
Subject:Embassy of USA ignores Wikipedia
Security:Public

Українська версія тут.  Англомовна представлена для людей, що не розуміють української.


The only participant from Ukraine, who win a scholarship from Wikimedia Fondation Inc. for a trip to Wikimania-2012 conference in Washington couldn't manage it due to inhospitality of Embassy of USA. Embassy officers know nothing about Wikipedia and could not imagine that peolpe work in wikipedia as volunteers at the time free from their job. Such peolpe are considered as unreliable and get a refusal.

Unlike the Embassy of USA, Embassy of Poland respects Wikipedia. Participants invited by Wikimedia Polska get polish visa in a week and it is free of charge being considered as "cultural exchange" visa. German ambassadors are not so pleasant as Polish, they prolong visa acceptance process for  months but do not refuse. 

It is widely known that Embassy of USA is in panic if we want to live in USA permanently. In my opinion this panic is absurd. The country which ignores Wikipedia could not be attractive.

post a comment



Date:2012-06-10 10:51
Subject:Декілька слів про новітню русифікацію
Security:Public

Прийняття ригіоналами “мовного закону” викликало лавину цілком справедливого обурення українців і галасу щодо “новітньої русифікації”. Проте імена справжніх русифікаторів залишаються в тіні. Ви думаєте головний русифікатор країни – це Янукович? Чи Колєснічєнко? Ні, найголовніші русифікатори живуть серед нас – це звичайні українці, які вміють розмовляти українською, але не розмовляють – чи то не бажають, чи то соромляться, чи то бояться. Скоріше просто не бажають через байдужість (“індиферентність”, “рівнобедреність”, “пофігізм” і т.д.).

Як відбувається русифікація? Проведемо уявний експеримент. Уявімо робочу зустріч 1 російськомовного українця (надалі – “росіянин”) і 10 україномовних але індиферентних українців (надалі – “українець”) попередньо незнайомих один з одним. Уявімо що першими приходять двоє – росіянин і українець. Якою мовою вони спілкуватимуться? Російською, тому що українець з російськомовним спілкуватися українською не стане. Наступним приходить українець і чує бесіду двох людей російською. Якою мовою він спілкуватиметься? Очевидно він не захоче бути в меншості і зусиллями росіянина та українця буде русифікованим. Наступний українець, побачивши вже 3 російськомовних буде русифікований вже зусиллями росіянина і двох українців. Нарешті останній, 11-й учасник, русифікується аж 9 українцями і росіянином. Тепер уявімо собі ситуацію, що наступна зустріч проводитиметься тими ж учасниками за виключенням росіянина. Якою мовою спілкуватимуться учасники? Очевидно зустрівши один одного, жоден з учасників не знатиме про україномовність свого візаві і розпочинатиме розмову російською. Будь-який новий учасник зібрання, що завітає на цю зустріч вперше, також спілкуватиметься російською, будучи русифікованим зусиллями вже 10 українців (без участі росіянина). Отже, хто чинить русифікацію в нашому експерименті? Відповідь: головним чином самі ж українці.

Проведемо аналогічний експеримент, в якому 10-й українець русифікації не піддаватиметься. Як розгортатимуться події в цьому випадку? В цьому випадку поява в розмові 10-го українця спонукатиме інших 9-х стрибати з мову на мову і переважна мова залежатиме від того, хто з двох учасників групи більше і вагоміше говоритиме – росіянин чи 10-й українець. На другій зустрічі (яка без росіянина) за умови достатньої активності принципового українця встановиться українська мова спілкування, оскільки індиферентні українці в мовну опозицію не підуть. Отже, хто зупиняє русифікацію в нашому експерименті? Відповідь: українець, який не переходить на мову співрозмовника.

Висновок: якщо ви справді проти витіснення української мови – спілкуйтесь українською в будь-якій компанії співвітчизників. Без огляду на мандатоносців – вони того не варті.

4 comments | post a comment



Date:2011-05-24 21:00
Subject:Прем’єра дитячого мюзиклу «Аліса в Дивокраї» - Сумно?Ком
Security:Public


Прем’єра дитячого мюзиклу «Аліса в Дивокраї» - Сумно

1 comment | post a comment



Date:2011-02-24 01:32
Subject:Вікіпедія - перші кроки
Security:Public

Ось, моя проба пера..

1 comment | post a comment



Date:2011-01-09 19:43
Subject:“50 правил успішних людей” з коментарями
Security:Public
Mood: calm

Поцупив у мережі "Меритократ", а ті в свою чергу, теж десь поцупили. Коментарі мої:

1. Вони шукають і знаходять можливості там, де інші опускають руки.

  • Гієни теж так роблять, не без успіху.
2. Вони виносять урок з того, що інші вважають невдачею.
  • Взагалі кажучи одне одного не виключає
3. Вони вирішують проблеми, а не ховаються від них.
  • Вірно, від проблем не сховатися.
Читати всі 50Collapse )

post a comment



Date:2010-11-09 10:53
Subject:музичний прикол :)
Security:Public

На відому польську пісню...



для порівняння - нормальний текстсучасний клiп (мій син його обожнює), а тут дебют Едiти П'єхи  з цією пісенькою :)

post a comment



Date:2010-10-31 18:15
Subject:В. Сильвестров: "Саме Україна – старший брат."
Security:Public

Ще більше став поважати Сильвестрова, прочитавши його інтерв'ю. Особливо оце сподобалось:

У.Т.: У вас гарна й вільна українська…

– Я ще за радянських часів у Львові помітив, що коли ти перебуваєш в українській мові, в цій стихії, то раптом думки забарвлюються якось інакше. Коли переходиш із російської на українську, з’являється відчуття новизни відтінків, мова ніби з якимось цікавим вибриком, а коли, навпаки, з української на російську, то остання спочатку здається якоюсь прісною, по-лакейському вихолощеною.

2 comments | post a comment



Date:2010-10-27 22:14
Subject:
Security:Public
Mood: cheerful

Сподобався плакат....






Вмикай українську версію!
 



post a comment



Date:2010-10-23 01:10
Subject:Рекордний політ джмеля.
Security:Public

Як повідомляє журнал music review з посиланням на імпортні джерела, Книга рекордів Гіннеса поповнилась ще одним рекордом - найшвидшим за всю історію людства виконанням "Польоту джмеля" М.А. Римського-Корсакова.Read more...Collapse )



 

post a comment



Date:2010-10-10 12:43
Subject:Авторський концерт Володимира Рунчака (9.10.2010)
Security:Public
Mood: giggly

9 жовтня 2010 року філармонія святкувала 50-річний ювілей українського композитора Володимира Рунчака. Народу було може й не так багато, як на концертах наших орденоносців, зокрема зовсім мало було в залі композиторів (з тих, кому за 30, я нарахував хіба трьох), але народ був, що приємно.

В концерті переважали твори трагічного характеру, навіть дуже трагічного. Про всі по-порядку.
"forte\piano концерт для симфонічного оркестру без фортепіано". Звичайно, коли оголосили твір і на сцену вийшов  симфонічний оркестр, у пересічного слухача (наприклад мене) одразу постало питання - чому композитор обрав в якості відсутнього інструменту саме фортепіано? Відповідь на це питання прийшла під кінець твору. Хвилин після 15 досить драматичної музики, з контрастами і протиставленнями, з-за лаштунків зазвучало фортепіано. Воно було препарованим - на його струнах по всьому діапазону щось лежало, що робило його звук жалібним і наче силою заткнутим. Музикознавці-концептологи напевно колись напишуть, що концепція твору нагадує вітчизняну демократію - кожен має право на слово і  це право позбавляє можливості висловитися і бути почутим тому, хто має що сказати. А може і не напишуть - музикознавців на концерті теж було небагато, тому висуну свою інтерпретацію я.
"«Страсті за Владиславом» симфонія для баяна і оркестру". Початок твору був мабуть у дусі "спочатку було слово". Хто такий Владислав з'ясувалось десь на 10-й хвилині твору - прозвучала цитата з листа російського композитора і баяніста Владислава Золотарьова, написаного ним за рік до самогубства, яке він скоїв у 33 роки - у віці Христа. В цьому листі прозвучало питання, яке мало б бути актуальним для багатьох наших діячів - "а що я встиг зробити для своєї країни?". Перша частина твору звучала як роздуми на це питання. У другій частині твору своєрідною відповіддю на це питання прозвучало "да постыдятся и исчезнут" (Пс. 70:13). Однак на мій погляд цей псалом, хай вибачить мене пан Володимир, але Березовському вдалося озвучити переконливіше і перевершити Максима Созонтовича вже навряд чи кому вдасться. Кінець твору оригінальний - прозвучало риторичне запитання "Что есть истина", відповіддю на яке по кількасекундній паузі стали оплески слухачів.  
"«Дуелі» квадромузика № 3 для духових інструментів та інших музикантів оркестру", музиканти-струнники використані в якості статистів - вони  обмахувались віялами, поглядали на годинники, читали газети, а в кінці піднялись і гучно аплодували, власне поводили себе приблизно як наша публіка. Музиканти-духовики були розташовані по різних кінцях зали і створювали антифонні звучання. 
"Requiem на латинські канонічні тексти для сопрано, тенора та симфонічного оркестру" був вирішений в гостро експресіоністичному дусі і залишив досить важке враження. Подумалося про те, що Господь не звільнить (libera) нас від вічної смерті (morte aeterna) раніше ніж у той страшний день (deis illa tremenda), тобто це станеться дуже не скоро, і чистилище для нас явно не буде раєм, власне як і сьогоднішнє життя.  І навіть вічне світло (Lux aeterna) здалося безмежно віддаленим, хоча насправді світло в творчості Володимира Рунчака є, ще як є. Тому  хотілося би побажати композиторові світла у житті, а нам слухачам - почути більше світла на його 60-річний ювілеї, бо хтозна, чи заслужимо ми на те світле на Суді...

Півтон Безвухий

post a comment



Date:2010-03-06 18:13
Subject:Як Бентя "зчепила" джаз і класику за Шопена
Security:Public

Здивувала стаття Юлії Бенті "Джаз и классика сцепились за Шопена", опублікована у виданні "Комерсантъ" 3 березня 2010 року .  В традиціях популярних спортивних коментаторів авторка написала про те, що в концерті 1 березня буцім-то переміг "Шопен джазовый" причому з "разгромным счётом". Хто нараховував очки і за яким принципом, звичайно, лишилося таємницею, але спробуємо з'ясувати, що ж відбувалося насправдіДалі...Collapse )

post a comment



Date:2008-05-30 23:11
Subject:
Security:Public

Залогінився на вконтакте.ру. В шоці від їх антиукраїнської політики. Достатньо глянути на наприклад сюди - http://vkontakte.ru/club2938981. І таке у них заохочується. Ні, чим більше зіткаюсь з подібним, тим більше зневажаю цю "Большую, но не Великую" (© Ніно Бурджанадзе)

4 comments | post a comment



Date:2008-03-28 09:35
Subject:29 березня 2008 року - МАРШ УКРАЇНСЬКОГО ГЛЯДАЧА.
Security:Public

На мій погляд акцію слід підтримати.  Сьогоднішній кіноринок просто позбавляє мене можливості обрати українське кіно, а це як мінімум утиск моїх прав, і взагалі прав  українського населення нашої держави. Гадаю, що українське населення в Києві ще існує (я наприклад існую), тому добре було би своє існування продемонструвати.

Акція почнеться о 18.00 на Софійській площі, закінчиться переглядом українських кіно- та мультфільмів на Майдані Незалежності. Детальна інформація - http://www.tiahnybok.info/diyalnist_rozklad/dokument003808.html

post a comment



Date:2008-03-10 20:26
Subject:Двораків Леяут Цікаво, якою це мовою? :)
Security:Public

Отака хвайна стаття ся з'явила в українській вікіпедії. Її вилучили як неукраїномовну, лем вона мі так сподобала, що схтів увічнити її хоч би на своїй сторінці. Буду барзо вдячний якщо хто мені підкаже якою мовою вона написана і хто автор.


'''Двораків Леяут''', або ж даколи '''Клавіатура Дворака''', '''Спрощена Гамериканська Друківка''', то є альтернативний до QWERTY варіянт друківки латинкою (почасти ангелською), запрезентований паном Августом Двораком, ктрий ся мав прохвесором Увашінгтонського університету, а з тим й освітянським психологом, а також паном Віл'ємом Ділі, року 1936-ого від Різдва Христового.

1 comment | post a comment



Date:2008-03-08 13:51
Subject:Зі святом, любі жінки!
Security:Public

До свята 8 березня Півтон Безвухий підготував чудову статтю "Жінки й чоловіки на композиторському олімпі", яка опублікована на його сайті - http://www.pivton.org.ua/ . Я не можу повністю погодитись з автором - стаття з одного боку дещо неповна, з іншого тенденційна. однак на прохання свого друга дублюю її у журналі.


Read more...Collapse )

post a comment



Date:2007-12-05 22:05
Subject:Засвоюю потроху YourTube
Security:Public

Прошу оглянути мої перші 4 млинці на цьому ресурсі -
перший млинець
другий млинець
третій млинець
четвертий млинець

Найбільше мене цікавить, чи можна їх тепер відкрити не з мого комп'ютера. Буду безмежно щаслив, якщо так.

4 comments | post a comment



Date:2007-11-04 00:09
Subject:75 років спілці композиторів (стаття Безвухого)
Security:Public

У ці хвилини українські композитори святкують своєрідний ювілей - 75-у річницю створення Спілки композиторів Української РСР, спадкоємцем якої є сучасна НСКУ. На питання про те, наскільки доцільно говорити про спадкоємність і ставити дату саме 75 років (тобто організації, що передували створенню СК УРСР лишаються поза кадром) - я спробую частково відповісти у кінці статті, а поки що кілька слів про ювілейний концерт, що завершився щойно (вечір 3 листопада) у Національній філармонії.

post a comment


browse
my journal