Палеозаріум

Fri, 30 May 2008 20:13:19 GMT

Залогінився на вконтакте.ру. В шоці від їх антиукраїнської політики. Достатньо глянути на наприклад сюди - http://vkontakte.ru/club2938981. І таке у них заохочується. Ні, чим більше зіткаюсь з подібним, тим більше зневажаю цю "Большую, но не Великую" (© Ніно Бурджанадзе)

29 березня 2008 року - МАРШ УКРАЇНСЬКОГО ГЛЯДАЧА.

Fri, 28 Mar 2008 07:40:38 GMT

На мій погляд акцію слід підтримати. Сьогоднішній кіноринок просто позбавляє мене можливості обрати українське кіно, а це як мінімум утиск моїх прав, і взагалі прав українського населення нашої держави. Гадаю, що українське населення в Києві ще існує (я наприклад існую), тому добре було би своє існування продемонструвати.

Акція почнеться о 18.00 на Софійській площі, закінчиться переглядом українських кіно- та мультфільмів на Майдані Незалежності. Детальна інформація - http://www.tiahnybok.info/diyalnist_rozklad/dokument003808.html

Двораків Леяут Цікаво, якою це мовою? :)

Mon, 10 Mar 2008 18:30:53 GMT

Отака хвайна стаття ся з'явила в українській вікіпедії. Її вилучили як неукраїномовну, лем вона мі так сподобала, що схтів увічнити її хоч би на своїй сторінці. Буду барзо вдячний якщо хто мені підкаже якою мовою вона написана і хто автор.

'''Двораків Леяут''', або ж даколи '''Клавіатура Дворака''', '''Спрощена Гамериканська Друківка''', то є альтернативний до QWERTY варіянт друківки латинкою (почасти ангелською), запрезентований паном Августом Двораком, ктрий ся мав прохвесором Увашінгтонського університету, а з тим й освітянським психологом, а також паном Віл'ємом Ділі, року 1936-ого від Різдва Христового.

Потворювачі єдного метою мали друківку склепати, ктра б ся бракла ґанджу й блуду допотопних леяуту, але й вшистко пруд те й якість друку полєпшила б.

==Оглядини==

Як то казане багацько джерелами, здобув вжилий леяут QWERTY дехвективну побудову й на то причину він акурат має. Бо ж тего часу, як ся творив, було в побуті збагатьма друкарок сі друківниці псувати (бач стрягнуть натискачі) і мордувало це їх барзо, то мали вже друк сповільнувати бодай мануель, а відтак ще й концептуель ся довело (почерез QWERTY).

Позаяк сплинув часопростір та друківниці ся полєпшили (бач струможивна друківниця), то неактуель стало теє уповільнення, схтіли того змінювати. За тим єдначе мали QWERTY покинути, але жалем на, того не всі усвідомили. Пан доктор (се б то Дворак) втім не погоджав й свого леяуту хвайно розробляв (зи навіть книжковице писати впорав).

Запринципував теє він чином:

*До хвайного леяуту, літерувати мусять обидвоє рук чергово
*До хвайного леяуту, де б то швидкоруч та добреруч ся повело, мусять до найуправніших в натиску спроможних, уживані літери накласти
*До хвайного леяуту, усеє що не уживач має, то донизу, з тим бо труднощі
*До хвайного леяуту, то знати мусить, зи там де правиця друкує, лівиця ся тільки штрикує, з того зна' праворуч барзо накласти слугує. Або вартує як шульга то навпак починити, з міркувань клепки в макітрі, се б то логіки.
*До хвайного леяуту, вартує всеє так накласти, що штрикувати до центру буде, бо ж вельми ляйхтер, як відтіль

Так бо ж це до уваги побравши, розробляв пан друківки поперед до говірки ангелської, згодома єдначе й до инших книжковице послугував, так бо не QWERTY єдним Европа злімітована ся мала.

Захвінішував леяуту Дворак 1932 року, а 1936 ще й заавторував гамериканським патентом. Відтак має панство хвайну друківку, та барзо з того валує. Пак року 1984 налічили сто тисячів нутцерів, а до 2009 одпланували полу провести, ктрий б ті числа пожвавив чи ж бо спростовував.

Зі святом, любі жінки!

Sat, 08 Mar 2008 11:54:30 GMT

До свята 8 березня Півтон Безвухий підготував чудову статтю "Жінки й чоловіки на композиторському олімпі", яка опублікована на його сайті - http://www.pivton.org.ua/ . Я не можу повністю погодитись з автором - стаття з одного боку дещо неповна, з іншого тенденційна. однак на прохання свого друга дублюю її у журналі.

Традиція відмічати свято 8 березня була закладена демонстрацією, яку провели 8 березня 1857 року робітниці текстильної промисловості в Нью-Йорку на знак протесту проти нестерпних умов праці та низької заробітної плати. В наступні роки ця традиція була підхоплена робітницями інших міст і нарешті у 1909 році за ініціативою Клари Цеткін Соціалістичний інтернаціонал проголосив цей день Міжнародним Жіночим Днем.

Боротьба жінок за рівноправ'я з чоловіками відбувалася і на музичному фронті. Відомо, що у християнських церквах тривалий час жінкам заборонялося співати у церквах - це вважалося "аморальним".

Але страждали від заборони насамперед чоловіки. Якщо у середньовіччя у церквах поряд з дорослими чоловіками співали хлопчики, то пізніше церква вдалася до злочинів - найталановитіших із дітей кастрували, завдяки чому їх голос залишався високим на все життя. Першими офіційно визнаними співаками-кастратами минулого були Пьєтро Паоло Фоліньято й Джироламо Россіні, які наприкінці XVІ століття співали в соборах Рима.

Голоси понівечених чоловіків високо цінувалися - вони відрізнялися силою і блиском, причому цінувалися не тільки в церкві, але, згодом і у театрі. Співаки-кастрати виконували найскладніші жіночі оперні арії, їх голосом милувалися аристократи. Церква дивилася на понівечення чоловіків крізь пальці й ця жорстока практика тривала принаймні до XIX століття - останній відомий співак-кастрат, соліст Сикстинської капели А.Морескі помер у 1922 році. Чи варто додавати, що далеко не всім кастрованим вдавалося досягти олімпу співочої слави і багато з них уходили в монастирі або й просто доживали у стражданнях і злиднях.

Бінґен фон Гільдеґард

Між тим історія зберігла імена жінок, чий внесок у музичну скарбницю був хоч і не епохальним, проте вартим уваги. Це жінка-богослов Бінґен фон Гільдеґард (1908 - 1179), яка заснувала дві жіночі общини. Вона була автором численних медичних, ботанічних трактатів, а також і автором музичних композицій. У 1150-тому році вона зібрала свої літургічні твори у збірку "Співзвуччя мелодій небесних одкровень" до якої увійшло понад 70 монодичних співів. Також вона є автором ораторії "Ряд чеснот" ("Ordo vіrtutum"), що присвячена темі боротьби за Душу людську. Ораторія написана для 16 жіночих голосів - Чеснот і одного чоловічого - диявола, який до того ж не вміє співати через свою потворну природу. Цей гімн фемінізму іноді роглядають як предтечу оперному жанру, хоча до появи Флорентійської камерати залишалося ще понад 4 століття.

Композиторки бароко

В епоху бароко жіночу творчість ніхто, крім них самих, не розглядав як щось серйозне, і часом дамам, що займалися музикою, доводилося виявити незвичайну силу волі, щоб відстояти своє право складати. Тим не менш декілька імен жінок-композиторок епохи історія все-таки засвідчила.

Франческа Каччіні (1587-1640), італійська композиторка, поетеса, співачка й лютнистка. Донька композитора Джуліо Каччіні, вона вчилася музиці у батька, дебютувала як співачка на весіллі Генріха ІV і Марія Медічі, її голос високо цінував К.Монтеверді. В історію музики вона увійшла як перша жінка-композиторка, що стала автором опери - це була комічна опера "Звільнення Руджеро" (1625), складена до приїзду польського принця, майбутнього короля Владислава ІV - нещодавно ця опера була відроджена і в 1980-1990-х роках поставлена в Кельні, Феррарі, Стокгольмі, Миннеаполісі, Варшаві. Також вона є автором мадригалів і мотетів.

Барбара Строцці (1619 - 1677), італійська співачка і композиторка, прийомна донька флорентійського поета Джуліо Строцці. Вона створила безліч мадригалів і мотетів, переважно на слова свого прийомного батька, вона була першою композиторкою, яка наважилась публікувати свої авторські твори поодинці, а не у збірниках.

Елізабет-Клод Жаке де ла Герр (1665–1729), французька композиторка, чиє ім'я потрапило до трактату Еврара Тітона дю Тійє "Французький Парнас" (1732), в якому були увічнені в строгому ієрархічному порядку усі найбільш значні діячі французької культури. У 1687 році вийшла її книга "П'єс для клавесина". Вона писала також тріо, сонати, кантати, залишила оперу "Кефал і Прокрида" (1694) - першу оперу, написану жінкою у Франції.

Композиторки епохи романтизму

Епоха романтизму в цьому плані не надто відрізнялась від попередніх. Чоловіки затьмарюють жінок славою і талантом, однак пару імен все-таки згадаємо:

Фанні Мендельсон (1805-1847), сестра славетного Фелікса Мендельсона. Її голосом захоплювався Ґете, що присвятив їй вірш (1827). В 1829 вийшла заміж за берлінського художника Вільгельма Гензеля, народила сина. В 1839-1840 подорожувала з родиною по Італії. Виступала з недільними концертами, у тому числі - виконувала Баха, Моцарта, Бетховена, а також твору брата. Фанні Мендельсон стала автором трьох органних прелюдій (1829), драматичної п'єси для сопрано й оркестру "Геро й Леандр" (1832), фортепіанного й струнного квартетів, декількох кантат, вокальних творів на вірші Ґете, Гейне, Ленау, Ламартіна й інших поетів-романтиків, ліричних п'єс для фортепіано, серед яких найбільш відомий цикл із 12 мініатюр "Рік" (1841).

Клара Шуман (1819-1896), будучи дружиною знаменитого Роберта Шумана, вона стала напевно найвідомішою музиканткою минулого. У свій час вона була більше відомою як піаністка - почавши концертувати з 12 років, вона стала першою виконавицею і пропаганидсткою творів свого чоловіка, а також і інших композиторів, зокрема Й.Брамса. Вона є автором ряду фортепіанних п'єс, фортепіанного концерт ля мінор, каденцій до концертів Моцарта й Бетховена, а також ряду пісень. Варто згадати, що разом з тим вона виховувала 8 дітей і доглядала свого чоловіка в час його хвороби.

Композиторки і виконавиці 20 століття

Лише у 20 столітті, жінки виходять на музичний олімп слави поряд і на рівних з чоловіками. Першими звичайно вийшли на світову арену вокалістки. Це й зрозуміло - як тільки вони позбулися конкурентів у вигляді чоловіків-кастратів (а чоловіки від цього тільки виграли - тисячі з них були врятовані від понівечення), дорога до світової слави їм стала відкритою. За ними пішли піаністки, такі як Анна Єсіпова (1851-1914), що виховала цілу плеяду російських піаністів і зокрема С.Прокоф'єва, Маргарита Лонг (1874 - 1966), чиє ім'я носить конкурс у Брюсселі, і нарешті Ванда Ландовська (1879 -1959), яка зробила для відродження клавесину стільки, скільки мабуть не зробив жоден із чоловіків.

Хоча за статистикою жінки-виконавиці все-таки поступаються чоловікам: у списках переможців виконавських конкурсів переважають чоловіки: наприклад конкурс Шопена вдавалося виграти лише двом піаністкам - Галині Черни-Стефанській (1949) та марті Аргерих (1965), а серед пепреможців конкурсу П.І.Чайковського у категорії фортепіано лише одна жінка - японка Аяко Уехара і та перемогла вже у 21 столітті.

Композиторки на світову арену вийшли вже десь у другій половині століття. В академічній музиці одразу хочеться відмітити Софію Губайдуліну (нар. 1934) - напевно це перша композиторка, яку на повному серйозі і цілком заслужено ставлять поруч із чоловіками - такими як Альфред Шнітке і Едісон Денісов, коли говорять про московську авангардову школу. В Україні жінки мабуть складають чоловікам найсильнішу конкуренцію. Насамперед це Леся Дичко (нар. 1939) та Ганна Гаврилець (нар. 1958). Обидві - лауреатки Шевченківської премії. А також - Алла Загайкевич (нар. 1966) , серед українських академістів-електронників вона однозначно на першому місці.

Погляд у 21 століття

І все-таки, схоже, композиторки відчувають якийсь комплекс перед композиторами, хоча може й навпаки - чоловіки почали відчувати якийсь комплекс і організовувати різноманітні акції на кшталт "музика жінок-композиторів". Наприклад у Києві у 2004 році наші піаністи Євген Громов та Йожеф Єрмінь підготували концерт "жінкі в музиці", програма яконго відбиралася за статевою ознакою - звучали лише твори композиторів-жінок, тоді як твори композиторів-чоловіків підлягали нещадній дискрімінації.

Гадаю, чоловікам пора замислитись над сучасним становищем і подумати про гідну відповідь Кларі Цеткін. Вже сьогодні, наприклад, Київська консерваторія штампує композиторок і композиторів приблизно в однаковій кількості, жінки освоюють споконвічно "чоловічі" інструменти - тромбони і туби, все частіше беруть в руки диригентські палички і, нарешті, все частіше обіймають керівні посади. Чи можуть при цьому жінки народжувати й виховувати, як Клара Шуман - до восьми дітей - питання напевно риторичне. Однак чоловіки у цій можливості були й назавжди залишуться дискрімінованими - самою природою.

Отже, зі святом, любі жінки! Щастя вам, кохання, і, головне, залишайтся Жінками!

© Півтон Безвухий. Оригінал статті розміщено на сторінці http://www.pivton.org.ua/8marca.html

Засвоюю потроху YourTube

Wed, 05 Dec 2007 20:13:24 GMT

Прошу оглянути мої перші 4 млинці на цьому ресурсі -
перший млинець
другий млинець
третій млинець
четвертий млинець

Найбільше мене цікавить, чи можна їх тепер відкрити не з мого комп'ютера. Буду безмежно щаслив, якщо так.

75 років спілці композиторів (стаття Безвухого)

Sat, 03 Nov 2007 23:39:13 GMT

У ці хвилини українські композитори святкують своєрідний ювілей - 75-у річницю створення Спілки композиторів Української РСР, спадкоємцем якої є сучасна НСКУ. На питання про те, наскільки доцільно говорити про спадкоємність і ставити дату саме 75 років (тобто організації, що передували створенню СК УРСР лишаються поза кадром) - я спробую частково відповісти у кінці статті, а поки що кілька слів про ювілейний концерт, що завершився щойно (вечір 3 листопада) у Національній філармонії.

До підготовки концерту організатори підійшли нестандартно - а саме, концерт було вирішено в прямому сенсі слова не афішувати. А ні по місту, а ні в мистецьких закладах принаймні до дня концерту афіш не було. Однак членам спілки були розіслані листи, де їх запрошували на концерт. В результаті зал був заповнений менш ніж наполовину, проте публіка була відбірна - композитори, музикознавці, музиканти-інструменталісти.

Відкрили концерт офіційні особи, що вишукувалися на сцені квінтетом - пастори нашої культури Богуцький та Биструшкин, очільники НСКУ Станкович та Скорик, а також особа від Академії мистецтв.

Найбільше порадував Богуцький: блиснувши цитатою класика ленінізму В.І. Леніна про те, що кіно є найважливішим з мистецтв завдяки його ідеологічним можливостям, світоч культури однак якось просторо висловився у тому сенсі, що й музика не пасе задніх, і очолюване їм відомство вельми цінує факт нашої наявності у світі, і, на підтвердження своєї думки, навіть нагородив кількох композиторів нагородами. Сама спілка дістала в нагороду медаль, грамоту і букет квітів - медаль була вручена Станковичу з настановою покласти на столі або повісити на стіні кабінету, останні - Скорику. Решту часу перебування на сцені він віртуозно танцював пальцями по годиннику та кілька разів вжив слово "замешкались".

Биструшкин зачитав щось задушевне від Президента, а Скорик і Станкович якось хлюпкувато висловились про те, що час у нас складний, але надія на краще є. В принципі все у радянських традиціях периферійного рівня, власне чим і був у 1930-х роках Київ.

Далі концерт. Загалом Сіренко молодець. Хоча й валторністи як завжди кіксували, загалом оркестр звучав досить добре. "Гражина" Лятошинського мене просто порадувала. Дальші твори, як на мій погляд, йшли за постмодерною дімінуендуючою парадігмою.

7-ма симфонія Сильвестрова, хоча й не така задовга як його попередні симфонії, відмічена однак деякою самоповторністю і одноманітністю педальних звучань і псевдомедитативного стану.

2-й скрипковий концерт Станковича нагадував смакування старенькими бабусями якихось жахів. Техніка смакування полягає у використанні струнних речетацій на фоні протягнених басів, що чергуються з гучними епізодами у мідних інструментів.

"Карпатський концерт" Скорика, як на мій погляд, завис у жанровій прірві між серйозним концептуальним симфонічним циклом і яскравим барвистим концертом, при цьому не дотягуючи а ні в той, а ні в інший бік. Карпатські ритми звучали якось важко і незграбно, гра барв в'язла у неквапливому русі, а драматургія весь час розбивалася й губилася у фрагментарності.

Власне це лише моє враження, без партитури в руках, звичайно, не можу претендувати на більш ґрунтовний аналіз.

А тепер, як обіцяв, добавлю кілька штрихів до питання про спадкоємність. Можливо мало хто помічав, але будинок, де зараз розміщається НСКУ містить дві цікаві таблички – одна свідчить, що тут перебував брат В.І.Леніна, а інша – про те що будинок є архітектурною пам’яткою і охороняється законом…. Української РСР. Конкретна охорона, що й казати.

Тепер згадаймо, чому саме 1932 рік? Адже мистецькі об’єднання існували й до того, безпосередньо Спілці передувало „Всеукраїнське Товариство Революційних Музик”. Проте саме у 1932 ЦК КПРС вбачило загрозу „перетворення цих організацій... в засіб культивування гурткової замкнутості” і вирішило, що „брати участь у соціалістичному будівництві” легше саме у форматі Спілки. Участь була плідною – список творів українських композиторів присвячених комуністичному будівництву та його вождям займе кілька сторінок.

Що змінилося тепер? В основному двома скасуваннями. Одне – ідеології – тепер ідеології немає. Друге – фінансування – фінансування теж немає. Про перше професор Богуцький навіть досить прозоро висловився, про друге якось соромливо промовчали. Щоправда це й зрозуміло – найбридкіші грошові бєспрєдєли флагман культуротуризму провертав з „форумом музики молодих”, а люди із „заслугами” – вже далеко немолоді.

Півтон Безвухий, спеціально для ЖЖ

Роман Шухевич - Герой України

Sun, 14 Oct 2007 20:47:49 GMT

12 жовтня В.Ющенко підписав указ про присвоєння звання Героя України посмертно Роману Шухевичу. Ось він.

Цієї події з нетерпінням чекала майже половина України і майже половина України її з таким же нетерпінням жахалася. Звичайно дехто мабуть і досі не знає хто це такий, їх щиро запросимо завітати до енциклопедії. Загалом я вважаю, що усіх українських ветеранів війни слід шанувати незалежно від прапора з усіма відповідними законами, заходами і т.п., тому цей мужній вчинок великого Бджоляра я вітаю, і взагалі варто було б згадати і самого С.Бандеру, а також Є.Коновальця і ще багатьох, але ось які цікаві деталі вимальовуються при детальнішому вивченні.

По-перше звання Героя України існує у двох варіантах - "Золота Зірка" - "за здійснення визначного геройського вчинку" та "Орден Держави" — "за визначні трудові досягнення". Так написано у законі. І як Ви думаєте, яку з нагород отримав Р. Шухевич? Звичайно ж Орден Держави, тобто за трудові досягнення, так само як і його син Юрій.

Далі. Напевно багатьом буде цікаво хто ще удостоївся Ордена Держави? Такий список (здається неповний) існує тут
і там є багато цікавого. Наприклад

"...бригадирові гірників очисного вибою шахти "Довжанська-Капітальна"...
...начальникові дільниці з видобутку вугілля шахти «Відродження»...
...директорові товариства «Україна» Підволочиського району, Тернопільська область...
...генеральному директорові акціонерного товариства «Дамен Шіпярдс Океан», м.Миколаїв....

Це так, навскидку. Нічого не хочу сказати проти цих людей - просто цікаво було дізнатися більше про їх подвиг.

А от і ближче до мого буття...

..За визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку музичної культури, піднесення престижу вітчизняного оперного мистецтва в світі, багаторічну самовіддану творчу та педагогічну діяльність...

А є і таке

..За визначні заслуги перед Українською державою у розвитку мистецтва, самовіддану працю на ниві збереження національних культурних традицій і примноження пісенної спадщини народів України...

Якось прикро, цей апологет російської пісні є, а Івасюка немає. А якщо хто і був із наших пісенників героєм, так це Івасюк. І загинув як герой, але його там нема...

Зате знаєте хто у нас за геройські вчинки нагороджений? Ні, там є дійсно достойні люди, такі як Олексій Берест, який водрузив радянський прапор над Рейхстагом, про що москалі довго і вперто мовчали. Є ліквідатори аварії на ЧАЕС, які поклали своє життя у боротьбі з наслідком невігластва і нехлюйства. Але є там і така краля -

..За виняткові спортивні досягнення на Олімпійських іграх, виявлені мужність, самовідданість і волю до перемоги, піднесення спортивного авторитету України в світі...

Як раз перед виборами Януковича.

Тобто пестрий такий списочок. Я тепер ліпше розумію Тартака - не один шар підтексту там є, як і в усіх значних митців...

Ші ші ші ші ші

Sat, 25 Aug 2007 09:03:56 GMT

Сьогодні продемонстрував кітаянці стародавній китайський вірш "Ші ші ші ші ші". Виявляється таки за 2500 років китайський таки дуже сильно еволюціонував. Але сміялися всі гуртом.

Болонія...

Thu, 19 Jul 2007 13:42:51 GMT

Тільки-но повернулись з дружиною з нашої першої весільної подорожі - в Болонью, батьківщину однойменного процесу! Я навіть її сфотографував біля знаку при в'їзді в славетне місто :-)

Tue, 17 Jul 2007 09:55:12 GMT

Українське весілля в умовах Києва

Почну з себе. 14 липня я одружився.....

Дякую за привітання!...

....і на цьому дозвольте автобіографічну частину закінчити і перейти до більш корисної частини – для тих, хто вирішив оженитися або вийти заміж.

Не претендую на цілковиту об’єктивність і ґрунтовність, рівно як і на художність та поетичність:), просто поділюсь деякими думками...

ОТЖЕ...

Загалом в наших краях весілля складається з трьох елементів, які в хронологічно вибудовуються у наступний ланцюг –

1. розпис у РАГСі (в народі – „ЗАГС”),

2. вінчання у церкві

3. банкет.

Можна обмежитися й двома або навіть одним із перелічених елементів, а також змінити їх послідовність, з тим лише обмеженням що у церкві вінчають після РАГСу, хоча і тут можливі виключення. Ми вирішили не відмовляти собі у жодному із задоволень і одружитися по повній програмі :), тому все по порядку.

РАГС (ЗАГС)

Коротка історична довідка – раніше „акти громадянського стану” заключали і тому Загси починались з літери „З”. Тепер їх реєструють і тому Загси перейменували в Рагси. Сутність не змінилась, еволюціонувала лише назва і дещо форма.

Як і більшості державних установ України, сьогоднішнім Рагсам властива страшенна тяганина, бюрократизм та хамське відношення до прихожан. Тому прийти в Рагс бажано рано вранці із запасом провізії, питного, медикаментів, кросвордів або ігор та приблизно 6-12 годинами вільного часу. Якщо у Вас є теща або свекор або ще хтось, хто міг би невидимим чином полегшити Вашу участь – скористайтесь із щирою вдячністю, якщо ні – терпіння Вам і ще раз терпіння!

Майте на увазі, що реєстрацію Вам призначать, скоріше за все, не раніше ніж через 3-4 місяця після подання заяви, причому цей термін, здається, також схильний до інфляції.

Сама реєстрація буває так звана „урочиста” та „неурочиста”. При урочистій ставлять славетний марш Мендельсона а також „Аве Марію” Ф.Шуберта в естрадному інструментальному аранжуванні. Неурочиста відбувається без музики і з більшим ступенем хамства, проте вона й дешевша. Що стосується кілець, гостей та іншої атрибутики – це все на Ваш вибір, проте як на мій погляд, то ці установи не варті масового паломництва.

Вінчання

Навіть якщо Ви людина „не дуже віруюча”, вінчання додасть Вам відчуття урочистості та важливості моменту, а благословення отців церкви – духовні сили і впевненість вашому подружньому життю. І тут, якщо тільки Ви не є постійним прихожанином якоїсь із церков – тут перед Вами може постати питання вибору церкві. Переді мною воно постало і тому я пропоную стислий огляд побутуючих в наших краях релігійних течій. Прошу вибачити за досить далеке відхилення від теми, тому тим для кого питання вибору не стоїть мабуть варто цей розділ перескочити, щоб не піддатись сумнівам у святості Вашої церкви :-)

Для вінчання в будь-якій церкві необхідні умови є дві – Ви маєте бути хрещені (це не важко надолужити) і на момент вінчання - пройти РАГС (хоча, кажуть, іноді „по-знайомству” це можна „обійти”).

ліричний відступ...

По-перше у нас є церкви християнські і нехристиянські. Оскільки з часів Володимира ми були християнами, а всіх інших називали бусурманами і ставилися до них ворожо, то, як на мене, нехристиянські релігії взагалі не варті нашої уваги, тому на них зупинятися ми не будемо.

Християнських церков у нас наразі багато. Це – православні церкви московського та київського патріархатів, католицькі церкви західного та східного обрядів, а також купа протестансько-подібних церков американського походження.

Коротка історична довідка. Початково християнська церква була єдина і такою їй приписується бути у Біблії. Проте такі людські якості, як жага влади, егоїзм, упертість, невігластво і багато інших стали причиною не тільки поділу церков, але і взаємною їх неповагою і відразою одне до одної. Найгучнішим в історії поділом церков стала Велика схизма 1054 року, що розділила християн на православних та католиків. Це сталося трохи більше ніж через півстоліття після хрещення Русі. У 17 століття з’явилися протестантські церкви, а такі церкви, як Свідки Єгови, Святих останніх днів, Адвентистів, та деякі інші з’явилися в Америці у 19-20 століттях.

Церкви відрізняються не тільки історією, але також обрядами і богословськими переконаннями. Вважати якийсь одне з них правильним, а решту – хибними – це все одно що вважати себе розумнішим за всіх інших, тому лише пару слів про ті моменти, які я вважаю важливими.

Православні церкви. В наших краях православна церква представлена головним чином у двох іпостасях – Московського та Київського патріархатів. Московський патріархат був підпорядкований Києву до 1448 року, пізніше він відокремився, а в кінці 17 століття узурпував владу над київським. Московське православ’я викликало до життя численні шедеври літератури та мистецтва, створило потужну культуру, якою росіяни можуть пишатися. Також Московське православ’я відзначилось утисками української культури і мови (згадайте Ємський та Валуєвський укази), серед її благовірних – Андрій Боголюбський, що зґвалтував Київ у 1169 році, в 2004 вони молилися за перемогу двічі судимого проффесора. Для українця цього цілком достатньо, щоб почувати себе у стінах московської церкви неоднозначно, навіть під час вінчання...

Що стосується Київського патріархату, то разом з Отцем церкви Вам доведеться молитися не тільки за Філарета, але також і за Президента, Уряд та Збройні сили України. Нічого не хочу сказати негативного про ці поважні організації, але... трохи кортить за ВРУ, КСУ та інші шановані установи, не менш потребуючі Божої ласки. До того ж неканонічність цієї церкви також, як сказав би Святий Путєн – „нє із носа викавирялась” – тобто, скажімо так, відчуття піднесеності та урочистості трохи кульгає, як на мене...

Православ’я дуже щедре на пости, і, оскільки у пост не вінчають, то дату вінчання вам доведеться узгоджувати з церковним календарем.

Католицькі церкви також представлені в наших краях у двох іпостасях – це Римо-Католицька та Греко-Католицька церкви. Одразу скажу, що в цих церквах перед вінчанням слід обов’язково пройти „катехізацію” – цикл занять, присвячених питанням богослов’я та психології, що проводяться 2 рази на тиждень протягом місяця. В принципі Вашу відвідуваність занять суворо не відслідковують – але заняття варті того, щоб приділити їм шматочок уваги і дорогоцінного часу. В будь-якому разі сьогодні прийти а через тиждень повінчатися у вас не вийде .

Римо-католицька церква суттєво відрізняється від православної обрядом – через це наші предки й не хотіли її сприймати. Історія цієї церкви рясніє як культурними шедеврами, якими може пишатися Європа, так і жахливими інквізиціями, що винищили купу красивих дівчат та видатних вчених на Заході. Щоправда сучасна католицька церква за свої гріхи кається.

У Греко-католицькій церкві обряд майже не відрізняється від православного, як і календар постів, хоча у порівнянні з обрядом в УПЦ КП він більш строгий і не включає молитов за „святих Вікторів” J

Щоправда, якщо у вас Папа Римський асоціюється з жахливим СОТ-о-НАТО, а Західна України з бандерівцями, і від одної подумки про яких ваше серце тремтить від люті – вам ліпше „нє іскушать сєбя бєз нужди”.

Американські церкви – якщо Ви узялися читаєте ці рядки, значить Ви ще не стали їх прихожанином, а значить і вінчатись там ви не будете :) А от якщо Ваша кохана чи коханий, скажімо – Свідок Єгови – то у Вас два варіанти – або Ви теж станете Свідком, або залишитесь з коханим просто друзями. Третього не дано.

Паломництва

Перед тим як перейти до банкету, пару слів про ще один обряд, що слідує після РАГСу або після вінчання і передує банкету. Це – паломництва до пам’ятників з покладанням квітів та фотографуванням. У Києві особливою „пошаною” користуються три об’єкти – пам’ятник київським князям на Михайлівській, парк Слави та пам’ятник засновникам Києва на набережній. 14 липня до цих об’єктів навіть вишукувалася черга довжиною хвилин 20.

Якщо Ви – українці – У Вас напевно буде бажання здійснити паломництво до пам’ятнику Т.Шевченка, він чомусь користується значно меншою популярністю. Комуністи також вклоняються В.І. Леніну, останнім часом їх, щоправда, поменшало.

І нарешті банкет.

Якщо функція РАГСів лежить у соціально-правовій, а церкви – у духовній площині, то банкет, як Ви думаєте в якій....

Ні, не гастрономічній...

В естетичній.

Саме тут у Вас, Ваших близьких і гостей відкривається широкий простір показати себе і все, на що ви здатні :) Загалом весільний банкет є певним відображенням культури, до якої ви належите. Тут я зупинюсь на двох культурах – російській поп-культурі та українській традиції.

Російська поп-традиція

У більшості великих міст України, принаймні у Києві, пануючою формою культури є російська міська поп-культура. Саме російська, оскільки спілкуються (або принаймні намагаються спілкуватись) виключно російською мовою (молодше покоління - з англомовними запозиченнями) і слухають майже виключно російську музику. Характерною рисою її носіїв є „фономанія” - цим терміном, якщо не помиляюсь, соціологи окреслюють прагнення людини уникнути тиші й весь час слухати хоча б якусь, бажано „легку” музику. Коріння фономанії, наскільки я розумію – у вкрай незручному почутті фономанів, що охоплює їх, коли вони опиняються віч-на-віч зі своєю особистістю.

Носіями цієї культури в наших краях є переважно БАНи – особи „Бєз Апрідільоннай Нацианальнасті”. В Києві таких людей – переважна більшість і тому для організації весілля в традиціях російської поп-культури цілком достатньо буде замовити ресторан зі штатними тамадою і музикантами – і все пройде як по маслу.

Нічого не хочу сказати про БАНів поганого, просто я – українець, і тому їх культура для мене неприйнятна і я вирішив справляти українське весілля. А наречена – зі мною заодно.

Українська традиція

Одразу ж попереджу – по повній програмі українське весілля в умовах великого міста неможливе – перш за все через причини побутового характеру. Проте дещо зробити можна навіть у місті. Щоправда Ви ризикуєте тим, що БАНівська більшість вас не зрозуміє, але давайте будемо демократичними і дозволимо їм трохи побути не у своїй тарілці – вони теж мають право на це почуття. Я їм це дозволив і вийшло файно :).

Власне будь-яке застілля окрім напоїв та закуски включає три речі – тости, танці і пісні. Набридли тости – почались танці, відтанцювали – заспівали, відспівали – випили і так до пізньої ночі.

Смію вас запевнити, що українська традиція все це має у розпорядженні більш ніж достатньо. У нас є і танці, під які танцюють і пісні які співають. Тости, як на мене, слід говорити від душі і не під музику – інакше ваші слова зіллються зі стуком бас-бочки. Щоправда знов-таки є БАНи, що вміють танцювати лише під диско, але я знову призиваю вас до душевної щедрості і дозволити їм трішечки відчути себе не в своїй тарілці. Повірте – ніякої шкоди окрім користі у вашому вчинку не буде.

Все це організувати досить легко, єдине що для цього потрібно – запросити музикантів, які знають українську традицію, залишити вдома музичні центри з дисками розкручених диск-жокеїв та поп-див, і хоча б кілька пісень знати самим. Смак насолоди гарантований. Ще пару моментів

- на початку банкета хтось із батьків читає „Отче наш”,

- в кінці заводять хоровод під „горіла сосна палала”, гості стають навколо молодих, молодий знімає з молодої фату, причому молода мусить якийсь час чинити спротив.

Наступна традиція не є властиво українською, але мені сподобалася – незаміжні дівчата вишукуються в рядок, а наречена кидає не глядячи (слід кидати з-за спини) в їхній бік весільний букет – та, що його спіймає начебто вийде заміж наступною. Те саме робить молодий зі своїм букетом та нежонатими гостями з тими ж наслідками. Прикольно.

На сам кінець, вже коли всі збирались співали пісню Тараса Петриненко „Україна”. Це було сильно і запам’ятовується.

Запрошую на концерт!

Fri, 18 May 2007 09:59:25 GMT

Всіх цінителів музики запрошую на концерт у субтоу 26 травня о 19 годині в спілку композиторів на мій проект "Сатирична музика 20-21 століть", що відбудеться в рамках фестивалю "Форум музики молодих". Програмка концерту розміщена тут - http://classicmusic.org.ua/kontsert-satyrychnoji-muzyky-20-21-stolit/

Звук живий!

Вєрка Сердючка - так що ж на споді (відповідь апологетові)

Sun, 13 May 2007 14:51:44 GMT

Загалом до Вєкри Сердючки я ставлюся абсолютно байдуже. Мене жодним чином не цікавить а ні її постать, а ні, тим більш, її творчість (чи може правильніше писати його?). Але загальносуспільні суперечки, що товкуться навколо її участі на Євробаченні-2007 все ж привернули мою увагу. Цікаво, але ганьбою для України Сердючкину участь вважали навіть представники таких протилежних політичних сил як "партія регіонів" та "конгрес українських націоналістів" (про це написано тут - http://ua.korrespondent.net/main/68684)

Але цікавішою була для мене спроба мистецтвознавця Данила Парамошка виправдати Вєрку на сайті Телекритики - http://telekritika.kiev.ua/articles/176/0/8330/danylko_serdiuchka/. Апелюючи до традицій суржика та театральних травесті, до постмодерної парадигми та жанрових ознак Кітчу, мистецтвознавеь намагається довести, що Вєрка є найтиповішим феноменом української культури, гідним представляти українську культуру на міжнародній арені. Автор не поскупився на простору мистецтвознавчу аргументацію, тому, гадаю, він цілком заслуговує і на гідну мистецтвознавчу відповідь.

1. Щодо суржика. Дозволю нагадати шановному мистецтвознавцю, що поняття суржика тісно пов'язано з поняттям унормованої літературної мови. Яку літературну мову мав на увазі критик, апелюючи до мови мандрівних дяків та пиворізів? Нова літературна українська мова лише почала складатися у творчості Котляревського - тобто дорікати відхиленням від її норм його сучасникам, а тим більш попередникам мабуть було б не варто. Що стосується літературної староукраїнської - то навряд чи її функції можна порівнювати з функціями сучасними - надто різними були ці епохи, хоча б з огляду на засоби комунікації.

2. Порівняння з емігрантами теж не адекватне. Звичайно мова, скажімо, Романа Зварича далека від літературної української і до певної міри є суржиком, але варто було б не забувати, що емігранти виховуються віддалік від рідного краю, а Андрій Данилко, як підказують довідники - родом з Полтави, отже опанувати рідною мовою напевно можливість мав. Інша справа - чи мав на те бажання. Яким чином і у висліді чого в Україні з'явився суржик дослідник напевно знає, тільки чомусь замовчує. Врешті й ми не будемо зупинятися на цій темі, думаю ті хто цікавився багатовіковою історією русифікації нашого народу - знає про що йде мова, новачкам можемо для початку рекомендувати статтю в Вікіпедії - http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D0%B8%D1%84%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F

3. Тепер до постмодерну, яким дослідник так лагідно оспівує Сердючку-Смердючку. Постмодерному мистецтву дійсно властиве стирання грані між "високим" та "низьким", "діонісійським" та "аполонічним", "серйозним" та розважальним мистецтвом. Але чи знімає нівелювання різниці "високого" та "низького" саму різницю? Дальтонік також, наприклад, не здатний розрізнити синє і зелене, але ж синє від цього не стає зеленим чи навпаки! Властивості кольору не змінюються, мова лише про недоліки органів зору дальтоніка.

Те саме і в мистецтві. Змінюються смаки публіки та уподобання еліти, змінюються ідеологічни настанови та мистецтвознавчі теорії, змінюються художники, але основні естетичні категорії залишаються на своїх місцях. Чорне залишається чорним, а біле - білим, як би не переконував у протилежному красномовний оратор. І як би того не хотіли прихильники сірого кольору. Стосовно постмодерного Кітчу, то приналежність до жодного жанру чи стилю теж не може бути аргументацією для виправдання чи звинувачення. Як показує історія мистецтв, практично в будь-якому жанрі і будь якому стилі трапляються як шедеври так і мотлох. Повною мірою це стосується і Кітчу. Шила в мішку не сховаєш, або, як свого часу саркастично казав один з моїх викладачів - "майстерність в кишеню не покладеш", і як нема його - то ні за якою назвою не сховаєшся.

4. Стосовно "травестизму", або, кажучи рідною мовою - сценічних переодягань. Я би остеріг дослідника від механічного порвіняння "травестизму" Сердючки з "травестизмом" в українському фольклорі чи італійській опері. Ну де у Вєркі Сердючки "посилення магічної потенції"? Можливо якоїсь іншої, але тільки ж не магічної! Чи мова про "парубочі партії", які в операх замість дітей виконують професійні співачки? Авжеж і це не підходить. Чи не здається Вам, шановний критику, що це дуже примітивно - проводити аналогії лише за зовнішньою подібністю? Так - переодягаються і італьійські прімадонни і обкурені трансвестити, то що - невже це підстава містити їх на одну дошку? Напевно ж ні. Для чого переодягається Вєрка, як Ви думаєте? Який образ вона (чи він?) намагається втілити?

5. І, стосовно "меншовартості". Справа не в комплексі "меншовартості" перед росіянами, а в тому що у тих же росіян поряд з кобзонщиною є і Большой театр, є багато чого, чим Росія може пишатися перед світом і, доречі, пишається. А тепер подивимось що пропагує світові спвіоча Україна? Кого з українських артистів знають у світі? Правильно - Руслану та Вєрку Сердючку! Бо більше нічим, і зовсім не тому що нема талантів. Достойні таланти є, просто телекритики віддають перевагу Вєркє Смердючці. А слухняний телеглядач їм вторить.

Андрій Бондаренко, компрозитор.

Прем'єра сезону

Tue, 03 Apr 2007 19:15:24 GMT

З тремтінням очікую на свою прем'єру сезону що відбудеться 5 квітня у великому залі Консерви о 19.00 у виконанні естрадно-симфонічного оркестру. Запрошую всіх, хто вміє голосно кашляти, сякатися і влучно кидати помідорами, нагадуючи оркестрантам вступи :)

Повністю програмку фестивалю можна побачити на цьому сайті - http://www.classicmusic.org.ua/

Мене образив вінчестер

Wed, 11 Oct 2006 07:47:29 GMT

Поки я оновлював собі процесор, від мого вінчестера відломався контакт і тепер він не працює. А щоб його відновити - сказали треба платити гроші як за цілий вінчестер. І те не факт, що відреставрують (а гроші візьмуть) :(

Ребус

Thu, 21 Sep 2006 20:39:29 GMT

Оце б'юся над розшифровкою:

"You will need to CHMOD the file to 666 in order to make it writable through an FTP program (preferably FileZilla) before you can edit it."

З першими 4 словами - все просто і з останніми 5 ще простіше. А от всередині маємо аж 3 перепони -
1) CHMOD - жодного уявлення не маю що це таке. Зараз піду шукати.
2) 666 - знаю в якості чисельника, знаю теологічний аспект, але щоб таке було вжито в якості дієслова? Я в шоці.
3) FTP program (preferably FileZilla) - очевидно, що якась програма. Тільки не розумію, чому б не обійтись звичайним даунлоад-аплоад. Це ж треба було таке вигадати...

Edit theme

Wed, 20 Sep 2006 18:13:06 GMT

Истекаю потом, мучаясь над новым проектом, который рано или поздно перерастёт в портал академической музыки (пока он таковой только в названии). Долго и нудно пытался хоть что-то сделать с дизайном, перерыл весь англоязычный суппорт и в конце концов остановился на гипотезе, что функция "редактировать тему" у меня просто напросто заблокирована. Ну и ладно, поработаем пока над содержанием...

Tue, 19 Sep 2006 06:58:26 GMT

Вчора відкрив свій власний блог і став блогером. Ласкаво просимо.

Ун---Ун---Октіум!

Wed, 02 Aug 2006 18:50:38 GMT

Сьогодні, блукаючи вікіпедією раптом натрапив на таблицю хімічних елементів і побачив, що їх там вже 118! Останні декілька елементів втішають своєю назвою - їх називають просто по-латині....
Ні, не те що ви подумали :) справжніми латинськими чисельниками - унунпентіум, унунгексіум (унун - це означає "адин-адин"). Але це ще не все. Купу елементів відкрили в підмосковному містечку "Дубна" (хороша назва для науковців, прада?), один з таких вже назвали дубнієм, а самий останній, 118-й, хочуть обізвати Московієм. В вікіпедії пишуть, що не тільки науковці, але й політики. Жирік напевне... :)))
Одне втішає - період напіврозпаду унун - (як же там далі....) унуноктіума! - настільки маленький, що їм не тільки не надихаєшся, його навіть не побачиш. Так і пишуть - "як виглядає - невідомо". Так що не шкода...

Подорож по кримських горах

Sun, 30 Jul 2006 16:38:06 GMT

Передусім хочеться сказати, що люди, які обмежують простір свого існування місцями, де є душ, телевізор, дискотеки/боулінгни, і тому подібні плоди цивілізації втрачають дуже багато - втрачають те, що неможливо купити ні за які гроші, навіть з кількома нолями праворуч. Втрачають живе спілкування з природою, неповторні враження, натхнення і просто цілий пласт життя.
Так що, шановні комфортозалежні, якщо до сих пір простір вашого існування визначала наявність ванни чи телевізора - вважайте що саме час переосмислити своє існування і вирушити в похід, наприклад в Кримські гори.

Мені довелося бути в кримських горах двічі - травневими святами та в розпал літа. Як на мене - влітку ходити краще. Вночі не холодно, нагір'я вкрито чарівними польовими квіти, в кінці подорожі можна скупатись в морі. Якщо хтось розповідатиме про літню спеку в горах - будьте впевнені - спека в горах - це міф. На висоті 1000-1500м завжди прохолодніше ніж внизу на 5-10*С, особливо влітку, так що і в найспекотнішу погоду в горах температура рідко перевищує 20*С. Сонце щоправда жорстке, тим хто легко "згорає", варто захиститися відповідною одежою та кремами, можна навіть паранджою не погребувати, перевірено ;)

На Яйлі вас спіткатимуть дві неприємності. Перша - відсутність води. Джерел води там тільки два (в Гурзуфській седловині та "7 криниць", на північ від Ай-Петрі) і відомі вони далеко не всім, так що без провідника знайти їх особливо не сподівайтесь. Навесні ця проблема вирішується легко - береться сніг (він там лежить до середини травня) і розтоплюється.
Друга - це заповідники. Ще з давніх часів наші можновладці полюбляли принцип "сам не гам й іншому не дам". Цьому древньому принципу слідують і наші можновладці. Заходити на територію заповідників можна лише з дозволу, який треба брати в Адміністрації Президента, що простим смертним не під силу. Тому єдиний вихід - це никатись від лісників (хоча б не привертати їхньої уваги кострами) і з відчуттям партизана йти на свій страх і ризик вперед. Нащастя нам це вдалося, то ж і у вас є шанс!

Якщо Ви їдете з Києва або, тим більш, з Західної України, то складнощі будуть також із залізничними квитками. Московський напрямок чомусь обслуговується нашою залізницею куди більш щиро.

Таким чином Кримьскі гори захищені досить міцно і якщо Ви все-таки наважитесь цей захист подолати - райська насолода гарантована. За 4,5 дні нашої подорожі ми зустріли групи туристів лише під кінець маршруту - блище до Чортових сходів. Весь шлях від Ангарського перевалу до Роман-Кошу і далі, майже до Ай-Петрі, був на диво безлюдним, якщо не вважати скажених автомобілістів, які гасали по Яйлі десь о півночі. Хто саме гасав, і яким напоєм гонщики перед тим заправлялися для нас залишилось загадкою, чого і вам бажаємо!

Губайдулина в киевском метрополитене

Sun, 18 Jun 2006 19:56:57 GMT

Сегодня мне совершенно неожидано довелось послушать фрагмент из
"Вивенте - нон вивенте" Губайдулиной. Это было совершенно неожидано - я
ожидал поезда на станции метро "Арсенальная" - самой глубокой и,
наверное, наиболее акустически прекрасной станции в Киеве, когда
услышал мой любимый фрагмент из любимого произведения - это примерно
4,5 или 5-я минута, когда идёт противопоставление перкусивных звуков
звукам "живым", напоминающим хохот русалок или каких-то мифических
дев. Именно этот пласт и был исполнен с потрясающей схожестью на
электронный оригинал.
Самое любопытное, что исполнительница, по всей видимости, не только не
догадывалась о невольно исторгнувшейся из её недр цитате, но навеное
даже не имеет и понятия о существовании такого композитора, как Софья Асгатовна.

П.Чайковський та Київська консерваторія.

Sun, 04 Jun 2006 21:19:10 GMT

Сьогодні заблукав на сайт своєї альма-матері - консерваторії. http://www.nmau.com.ua/history/index.htm

Зазирнув на сторінки історії. І прочитав отаке, цитую:
"Київська консерваторія була заснована у 1913 р. Безпосередню участь у цьому взяли видатні російські композитори П.Чайковський, С.Танєєв, С.Рахманінов, а також..."

А тепер відкриємо енциклопедію, чи хоча б вікіпедію www.wikipedia.org та переконаємось в тому, що видатний російський композитор Петро Ілліч Чайковський помер 25 жовтня 1893 року, як раз на річницю Жовтневої революції. Вибачте, але ж в який спосіб Петро Ілліч Чайковський в такому разі брав безпосередню участь в подіях 1913-го? Включіть будь ласка світло!

Sun, 05 Feb 2006 21:01:39 GMT

Зародження і розвиток морфеми подвійної Ф

Або деякі аспекти паплюження високих ідеалів на Русі
на прикладі еволюції морфеми подвійної Ф

Важко знайти в нашому алфавіті (розглядатимемо російський та український як братів-близнюків) літеру, яка б пережила стільки драматичних метаморфоз, як літера Ф. Власне до 12 століття на Русі її взагалі не знали, а всі грецькі слова, які містили її грецького пращура – літеру „тета” – вдало заміняли літерою „П”, як наприклад в іменах Йосип, Пилип та Степан. Пізніше стала популярною „Т”, наприклад в таких словах як театр, теорія, теологія.

Іншою втікачкою від Ф, особливо популярною на Україні є сполучення „хв”. Так в народі і досі Федора величають Хведором, реформу – рехвормою, а приватизацію – прихватизацією. Щоправда в літературній мові цей правопис не зберігся. А в останньому випадку то й взагалі без півлітра з етимологією не розібратися, особливо згадавши такі слова, як хватати, хвалити, хвастати та співставивши їх зі словами фала (македон. та болг. „дякую”), шалость (рос. „витівка”) та Фастів (є таке місто на Київщині).

Як би там не було, але дорогу до славетної літери Ф знайшли наші браття московіти. Причому ніяк не через Грецію чи латинь. А через власні лінощі.

Ще в 13 столітті наш брат слов’янин почав нехтувати редукованими голосними Ъ та Ь, в результаті чого літера „В” почала опинятися в кінці слів або перед глухими приголосними. Проте московіт на цьому не зупинився. Вимова дзвінкої „в” в такому положенні вимагала від нашого східного брата тяжких зусиль голосового апарату і він поступово почав вимовляти її глухо – як ф. Зазначимо, що такі лінощі продемонстрували тільки московіти, в той час, як для української орфоепії залишилось традиційним вимовляти „В” дзвінко в будь-якому положенні (наприклад ми вимовляємо Київ, а не Киїф). Не лінуються вимовляти дзвінке „В” і наші західні брати. І тільки росіяни лише на папері пишуть, що їдуть „в Тамбов”, але на ділі завжди розповідатимуть, що їдуть вони - „ф Тамбоф”.

Таким чином ще з середньовіччя літера Ф в російській мові поступово стає знаком нехтування та лінощів. Напевне пізніше росіяни це відчували і тому літеру „фіта” – попередницю сучасної Ф вважали образливою (згадаємо, наприклад, „Мертві души” М.Гоголя – де Ноздрев лаяв свого зятя). Звідси і пішли образливі слова фетюк, фуфло, профукать. Вважати – вважали, але „В” все рівно продовжували вимовляти, як Ф.

І отут – в часи розквіту Російської Імперії і настає нарешті пора подвійної Ф. Як відомо в ті часи російське дворянство підтримувало тісні культурні зв’язки з Францією. Французька мова була популярною, її вивчала дворянська еліта і, врешті саме французька мова і зробила російській подарунок, який пізніше став безцінним. Справа в тому, що французи – народ теж лінивий і в своїх словах традиційно не вимовляють останню написану ними же літеру. Проте до чистоти своєї вимови французи ставляться дуже прискіпливо. Тому маючи справу з російськими фаміліями, щоб не дай боже не припуститися помилки і не сказати замість „Іванов” – „Івано”, а замість „Петров” – „Петро”, за що можна було в ті часи отримати виклик на дуель, французи вирішили на письмі останню літеру подвоювати. І тут знов таки проявили до росіян повагу – оскільки росіяни вимовляють в кінці Ф, то й подвоювати французи вирішили, аби уникнути непорозумінь – FF.

Так почалася історія двох Ф. Але хто тоді міг собі уявити подальшу долю цієї морфеми! Подвоєння Ф в російських фаміліях офіційно застосовувалося при транслітерації десь до середини 20-го століття, поки їй на зміну не прийшла англійська. Тому й досі фамілії видатних російських діячів минулих століть традиційно пишуть з двома F, наприклад Lermontoff, Rimski Korsakoff, Rachmaninoff.

Але наприкінці 20 століття традиція подвійної Ф відродилася з новою силою! Проведемо експеримент. Набираємо в Гуглі слово „Удав”, а потім „Удафф”. В першому випадку отримуємо 220 000 посилань, а в другому... 140 000! Що це? Помилка чи новий правопис? Або наберемо словосполучення „в топку”, а потім „ф топку”. В першому випадку буде 140 000, в другому... 47 000! Тобто як бачимо новий правопис, хоча й офіційно не закріплений, проте в віртуальному просторі завойовує все більше і більше місця! Проте при аналізі використання традиційного, та новітнього (неофіційного) правопису ми швидко дійдемо висновку, що семантичне значення подвійної Ф схоже на те, що панувало в минулі сторіччя. А саме подвійне Ф часто пов’язано з негативними оцінками, лайкою, або навіть брудно-сексуальною тематикою. Апофеозом використання подвійного Ф в останньому семантичному полі є зміст популярного Інтернет ресурсу http://www.udaff.ru/.

Найбільш непередбачуваною виявилося використання подвійної Ф в українській мові. На відміну від російської, тут подвійне Ф практично не вживалося до 2004, а потужний поштовх до її популяризації несподівано зробила одна-єдина людина - тодішній прем’єр-міністр України Віктор Янукович. Як відомо, у своїй автобіографії, яку В.Янукович подавав до ЦВК як кандидат на посаду Президента, він припустився прикрої помилки, написавши своє вчене звання професора через дві Ф. Ця помилка швидко була розповсюджена серед української спільноти, що стало не останньою причиною поразки Януковича на виборах, а слово проФФесор та однокорінні – проффесійність та проффесіонал швидко стали прозивними. Паралельно українська мова залюбки запозичує російські неологізми з подвійною Ф. Дивним чином подвійна Ф просочується і до власних імен. Зустрічаємо в Інтернеті того ж Фіктора Федоровича, О. Іффченка (голова НАК Нафтогазу) чи Н. Шуффрича (опозиційний політик). В усіх випадках подвійна Ф несе семантику недолугості та невігластва. Подвійною Ф насміхаються, засуджують, зневажають і лають. Знову літера Ф, як в часи Гоголя Фіта – стає образливою.

Так, цілком шаноблива і прекрасна грецька літера Тета, що дала початок таким високим словам як Теос (Бог), Термос(тепло) і Таласс(море), перекочувавши на Русь та подвоївшись, стала символом низькості, недолугості та невігластва.

Використані джерела

Гоголь Н., Мёртвые души - http://az.lib.ru/g/gogolx_n_w/text_0140.shtml
Озерова М., ТЕТРАДЬ ДЛЯ УЧИТЕЛЯ - http://rus.1september.ru/1998/rus40.htm
Зайко М., ПРАВИЛА УКРАЇНСЬКОЇ ОРФОЕПІЇ - http://ukrlife.org/main/prosvita/orfoepia.html
БСЭ в 30-ти томах, статьи «Ф», «Фита», «Тета», «Кириллица», «Падение редуцированных» - М., 1976
Поисковик Гуугля, www.google.com

---

Sun, 11 Dec 2005 14:40:18 GMT

Иногда мне думается, что наиболее счастливым следует считать человека, ушедшего из жизни именно тогда, когда он начинает понимать, что абсолютное ничто, ожидающее его после смерти (а все мы в глубине души прекрасно знаем, что все религии в этом вопросе есть функцией упрочнения самообмана) - что абсолютное ничто ничуть ни хуже переживания дарованной ему жизни.

Як стати лауреатом премії :)

Thu, 01 Dec 2005 20:40:32 GMT

Короче, слухайте як треба висувати композиторів на премію :) Пишу українською, бо на міжнародну арену якось жаба давить :)

Головує композитор А.М. Присутніх - близько 15 юних талантів, кожний з яких - кандидат. Головуючий роздає присутнім бюлетені для таємного голосування (без права проголосувати за себе, для цього в кожному з бюлетенів вилучено відповідну кандидатуру). Так, на думку головуючого - демократичніше. Присутній голова київської організації І.Щ. пропонує замислитись над мотивацією висування кандидатур, юний геній Н.Р. пропонує прослухати твори кандидатів (заздалегідь заготовлені CD), але головуючий, апелюючи до відсутності часу та загальної обізнаності присутніх у творчому доробку своїх колег наполягає на полегшенні процедури. А.Б. пропонує компромісний варіант з нагадуванням кандидатів свого творчого доробку, чим з найбільшою завзятістю скористалися Н.Р. та М.Ш. (тут було найкомічніше. М.Ш. запрошує присутніх на свій концерт 6 грудня, після чого Н.Р. ,вибачившись що "не знала що обговорюються також і майбутні плани" спішить повідомити про свої перспективи на найближчі 2 роки).
Після проведення підрахунків виявився переможник, набравший 3 голоси, та 3 субпереможники - по 2 голоси. Оскільки висунути мали 3 кандидатури, то присутній секретар спілки С.З. запропонував подати всі 4 і залишити питання на розгляд зверху. А.Б. наполягав на "другому" турі голосувань серед субпереможців, але шляхом відкритого голосування більшістю голосів (з перевагою в 1 голос) була прийнята пропозиція С.З., після чого 4 кандидатури направлені наверх, а інші присутні - по домах. Отаке.

Сябры

Wed, 09 Nov 2005 09:05:59 GMT

Дуже подобається мені білоруська мова. Наприклад такий вислів:
"Усе правы захаваныя"