Андрій Бондаренко (paleozavr) wrote,
Андрій Бондаренко
paleozavr

  • Mood:




Зародження і розвиток морфеми подвійної Ф

Або деякі аспекти паплюження високих ідеалів на Русі
на прикладі еволюції морфеми подвійної Ф


Важко знайти в нашому алфавіті (розглядатимемо російський та український як братів-близнюків) літеру, яка б пережила стільки драматичних метаморфоз, як літера Ф. Власне до 12 століття на Русі її взагалі не знали, а всі грецькі слова, які містили її грецького пращура – літеру „тета” – вдало заміняли літерою „П”, як наприклад в іменах Йосип, Пилип та Степан. Пізніше стала популярною „Т”, наприклад в таких словах як театр, теорія, теологія.

Іншою втікачкою від Ф, особливо популярною на Україні є сполучення „хв”. Так в народі і досі Федора величають Хведором, реформу – рехвормою, а приватизацію – прихватизацією. Щоправда в літературній мові цей правопис не зберігся. А в останньому випадку то й взагалі без півлітра з етимологією не розібратися, особливо згадавши такі слова, як хватати, хвалити, хвастати та співставивши їх зі словами фала (македон. та болг. „дякую”), шалость (рос. „витівка”) та Фастів (є таке місто на Київщині).

Як би там не було, але дорогу до славетної літери Ф знайшли наші браття московіти. Причому ніяк не через Грецію чи латинь. А через власні лінощі.

Ще в 13 столітті наш брат слов’янин почав нехтувати редукованими голосними Ъ та Ь, в результаті чого літера „В” почала опинятися в кінці слів або перед глухими приголосними. Проте московіт на цьому не зупинився. Вимова дзвінкої „в” в такому положенні вимагала від нашого східного брата тяжких зусиль голосового апарату і він поступово почав вимовляти її глухо – як ф. Зазначимо, що такі лінощі продемонстрували тільки московіти, в той час, як для української орфоепії залишилось традиційним вимовляти „В” дзвінко в будь-якому положенні (наприклад ми вимовляємо Київ, а не Киїф). Не лінуються вимовляти дзвінке „В” і наші західні брати. І тільки росіяни лише на папері пишуть, що їдуть „в Тамбов”, але на ділі завжди розповідатимуть, що їдуть вони - „ф Тамбоф”.

Таким чином ще з середньовіччя літера Ф в російській мові поступово стає знаком нехтування та лінощів. Напевне пізніше росіяни це відчували і тому літеру „фіта” – попередницю сучасної Ф вважали образливою (згадаємо, наприклад, „Мертві души” М.Гоголя – де Ноздрев лаяв свого зятя). Звідси і пішли образливі слова фетюк, фуфло, профукать. Вважати – вважали, але „В” все рівно продовжували вимовляти, як Ф.

І отут – в часи розквіту Російської Імперії і настає нарешті пора подвійної Ф. Як відомо в ті часи російське дворянство підтримувало тісні культурні зв’язки з Францією. Французька мова була популярною, її вивчала дворянська еліта і, врешті саме французька мова і зробила російській подарунок, який пізніше став безцінним. Справа в тому, що французи – народ теж лінивий і в своїх словах традиційно не вимовляють останню написану ними же літеру. Проте до чистоти своєї вимови французи ставляться дуже прискіпливо. Тому маючи справу з російськими фаміліями, щоб не дай боже не припуститися помилки і не сказати замість „Іванов” – „Івано”, а замість „Петров” – „Петро”, за що можна було в ті часи отримати виклик на дуель, французи вирішили на письмі останню літеру подвоювати. І тут знов таки проявили до росіян повагу – оскільки росіяни вимовляють в кінці Ф, то й подвоювати французи вирішили, аби уникнути непорозумінь – FF.

Так почалася історія двох Ф. Але хто тоді міг собі уявити подальшу долю цієї морфеми! Подвоєння Ф в російських фаміліях офіційно застосовувалося при транслітерації десь до середини 20-го століття, поки їй на зміну не прийшла англійська. Тому й досі фамілії видатних російських діячів минулих століть традиційно пишуть з двома F, наприклад Lermontoff, Rimski Korsakoff, Rachmaninoff.

Але наприкінці 20 століття традиція подвійної Ф відродилася з новою силою! Проведемо експеримент. Набираємо в Гуглі слово „Удав”, а потім „Удафф”. В першому випадку отримуємо 220 000 посилань, а в другому... 140 000! Що це? Помилка чи новий правопис? Або наберемо словосполучення „в топку”, а потім „ф топку”. В першому випадку буде 140 000, в другому... 47 000! Тобто як бачимо новий правопис, хоча й офіційно не закріплений, проте в віртуальному просторі завойовує все більше і більше місця! Проте при аналізі використання традиційного, та новітнього (неофіційного) правопису ми швидко дійдемо висновку, що семантичне значення подвійної Ф схоже на те, що панувало в минулі сторіччя. А саме подвійне Ф часто пов’язано з негативними оцінками, лайкою, або навіть брудно-сексуальною тематикою. Апофеозом використання подвійного Ф в останньому семантичному полі є зміст популярного Інтернет ресурсу http://www.udaff.ru/.

Найбільш непередбачуваною виявилося використання подвійної Ф в українській мові. На відміну від російської, тут подвійне Ф практично не вживалося до 2004, а потужний поштовх до її популяризації несподівано зробила одна-єдина людина - тодішній прем’єр-міністр України Віктор Янукович. Як відомо, у своїй автобіографії, яку В.Янукович подавав до ЦВК як кандидат на посаду Президента, він припустився прикрої помилки, написавши своє вчене звання професора через дві Ф. Ця помилка швидко була розповсюджена серед української спільноти, що стало не останньою причиною поразки Януковича на виборах, а слово проФФесор та однокорінні – проффесійність та проффесіонал швидко стали прозивними. Паралельно українська мова залюбки запозичує російські неологізми з подвійною Ф. Дивним чином подвійна Ф просочується і до власних імен. Зустрічаємо в Інтернеті того ж Фіктора Федоровича, О. Іффченка (голова НАК Нафтогазу) чи Н. Шуффрича (опозиційний політик). В усіх випадках подвійна Ф несе семантику недолугості та невігластва. Подвійною Ф насміхаються, засуджують, зневажають і лають. Знову літера Ф, як в часи Гоголя Фіта – стає образливою.

Так, цілком шаноблива і прекрасна грецька літера Тета, що дала початок таким високим словам як Теос (Бог), Термос(тепло) і Таласс(море), перекочувавши на Русь та подвоївшись, стала символом низькості, недолугості та невігластва.

Використані джерела

  1. Гоголь Н., Мёртвые души - http://az.lib.ru/g/gogolx_n_w/text_0140.shtml
  2. Озерова М., ТЕТРАДЬ ДЛЯ УЧИТЕЛЯ - http://rus.1september.ru/1998/rus40.htm
  3. Зайко М., ПРАВИЛА УКРАЇНСЬКОЇ ОРФОЕПІЇ - http://ukrlife.org/main/prosvita/orfoepia.html
  4. БСЭ в 30-ти томах, статьи «Ф», «Фита», «Тета», «Кириллица», «Падение редуцированных» - М., 1976
  5. Поисковик Гуугля, www.google.com
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments